Find the hidden rule and complete the matrix — a measure of fluid intelligence.
Завдання, у яких треба доповнити сітку фігур, виглядають як головоломки, але за ними стоїть серйозна наукова традиція. У 1936 році британський психолог Джон Равен розробив прогресивні матриці — тест, побудований так, щоб не залежати ні від мови, ні від шкільних знань. Учаснику показують сітку з пропущеним елементом, і треба зрозуміти правило, за яким вона побудована.
Саме через незалежність від мови такі матриці стали еталонним інструментом для порівняння між культурами. Тест Равена однаково працює і в Києві, і в Найробі, і в Токіо, чого не скажеш про завдання зі словами.
Психологи ще з часів Чарльза Спірмена помітили, що результати різних інтелектуальних завдань корелюють між собою: той, хто добре справляється з одним, зазвичай непогано справляється й з іншими. Спільний складник назвали фактором g. Матричні завдання навантажують його сильніше за майже будь-які інші, тому їх часто називають найчистішою мірою рухливого інтелекту.
Закономірність може будуватися на послідовній зміні кількості елементів, на повороті фігури на однаковий кут, на чергуванні кольорів, на додаванні чи відніманні частин між сусідніми клітинками. Складніші завдання поєднують два–три правила одночасно, і саме утримання кількох правил у голові відрізняє легкі рівні від важких.
Дослідження з відстеженням руху очей показали цікаву річ: сильні учасники спершу уважно вивчають саму матрицю й лише потім дивляться на варіанти відповідей. Слабші роблять навпаки — перебирають варіанти, приміряючи кожен. Перший підхід швидший і надійніший, і йому цілком можна навчитися свідомо.
Хоча матриці не потребують мови, вони не зовсім вільні від культури: знайомство з абстрактними геометричними зображеннями саме по собі є набутою навичкою. Люди, які рідко стикалися з такими схемами, показують нижчі результати не через слабший інтелект, а через незвичність формату.